версія для друку

Потривожена тиша

29.12.2005

Для створення високопродуктивних грунтів у Нідерландах щороку із затоки під Роттердамом добувають мільйони тонн донних покладів — для цього спеціально розробили систему меліоративних машин і механізмів. На добриво використовують сапропелі, очищаючи від них водойми, канадці, фіни, німці, шведи. У США розробляють сапропелеві родовища 12 компаній — на їхнію частку припадає 30—40 відсотків від світового рівня добування. Розширюють обсяги робіт в Ісландії, Японії, Австралії, Данії, Польщі, Румунії, Угорщині, дедалі наполегливіше повертають природний вигляд своїм озерам, вивіль­няючи їх від мулових нашарувань, росіяни та білооруси. І українці вже могли б зайняти гідне місце в цьому переліку.

Свого часу силами «Сільгоспхімії», деяких господарств вибирали мул навіть з ставків, річок —на Полтавщині, Чернігівщині, Хмель­ниччина Рівненщині... Використовували поліпшення фізич­них властивостей грунтів, рекультивації порушених ерозією земель. Часом натрапляли і на сапропелі, які утворилися в котловинах льо­довикового, карстового походження, в річкових долинах, на місцях стародавніх русел. Де збагнули цінність чудового органо - вапняковог матеріалу, не відмовлялися від подальшої розробки донних наша­рувань, всілякими способами вичерпували дароване природою. Спо­соби ж ті обмежені — бракувало спеціальної техніки, не відпрацьова­ною була технологія. Та й відмикали багату голубу комору лише по­одинокі колгоспи. Корисна справа трималася на ентузіастах. На ен­тузіазмі ж...

У пристоличному Вишгородському районі поблизу села Нижча Дубечня є озеро Волове. Колись на ньому працювала риболовецька бригада — поки не замулилося. Згодом залишилася від нього тільки назва. Зацікавило озеро інженера Івана Кошмана. Вийшовши на пен­сію, почав шукати шляхів відродження перлини — розробив креслен­ня механізму для очищення водного дзеркала. Його підтримали в ра­йоні, геологи визначили, що мул придатний длявнесення на поля. Це ж підтвердили і вчені: залишилося скласти проектно-кошторисну до­кументацію і приступати до будівельно-монтажних робіт. Та списи навколо Волового ламалися, а віз — ані з місця.

У середині 80-х років минулого століття я бував в Івана Васильо­вича, захищав його ідеї в пресі. Проживши довге неспокійне життя, непосида не міг зрозуміти, чому люди такі байдужі до здоров'я навко­лишньої природи, та, власне, і до свого здоров'я. Говорив: «Ще в най­давнішому «медичному документі» — глиняній табличці шумерсько­го лікаря з Ніпура (III тисячоліття до нашої ери) — містилися клино­писні рецепти ліків з кори і смоли дерев, квіткових олій, а також по­рошків з річкового мулу. Отже, корисний мул... Багатство з багатств і в наших озер, а ми навіть не прагнемо використати його для свого ж блага та блага землі».

Не випало щастя «зеленому» лицареві спізнати насолоди від втілен­ня добрих намірів у життя. Перестало битися серце — і враз завмерло все навколо Волового. Аж ось несподіванка: від голови правління «Волиньагрохіму» Олександра Олексюка дізнаюся, як знайшовся небай­дужий підприємець, котрий потривожив тишу вишгородського озера.

Знайомство з головою споживчого товариства «Вибір» Олегом Пастухом підтвердило найкращі сподівання: на Воловому справді кипить робота. Працюють земснаряд, екскаватор, інші потужні маши­ни, які добувають сапропель, заповнюють ним чеки, буртуютьуже готові добрива. Вахтовим методом трудяться дві бригади волинян котрі раніше мали до чого докласти рук у себе в області, розробляючи сапропелеві родовища. А почалося все з випадкової зустрічі Олега Миколайовича з місцевими селянами — ті розповіли про загублене озеро, про дивака-інженера і його намагання підняти з дна безцінні скарби... Не розповідатиму, яких зусиль коштувало підприємцю знай­ти та викупити документацію на сапропелеві поклади, зібрану за житття Іваной Кошманом і викрадену в родини після його смерті — історїя та варта детектива. Головне: через певний час документи були в руках директора «Вибору». А ще те, що в нього з'явилося нестримне бажання довести справу діда Івана до логічного кінця — очистити озеро, а поклади використати для оздоровлення землі. Засів за спеціаль­ну літературу, почав жадібно шукати необхідну інформацію через Інтернет, знайомитися з досвідом волинян, білорусів, росіян... Коли “Північукргеологія” та Науковий центр радіаційної медицини АМНУ підтвердили високі агрохімічні властивості та екологічну чистоту сап­ропелю, одержав ліцензію на розробку у Мінекології. Для ведення товарного сільгоспвиробництва організував агрофірму «Десна», взяв­ши у довгострокове користування на умовах оренди 75 гектарів угідь (в тому числі 43 гектари — озеро). Для безпосередніх робіт на Воло­вому створив «Сапропель-центр».

Мине небагато часу і « Вибір» спільно з Українським центром випробувань сільгосптехніки та Інститутом біотехнології розробить комплекс обладнання для виробництва органо-мінеральних добрив на основі сапропелю. Приступили до монтування лінії гранулювання їх, а паралельно вели подальший творчий пошук. Неабиякі перспективи відкрилися після знайомства з продукцією нового покоління підприємства із Санкт-Петербурга «Балтконверсія». Тамтешні спеціалісти впровадили таку технологію обробки сапропелю, яка не тільки зробиладоступними всі його багатства, а й дала змогу збагачувати добриво макро і мікроелементами. Досвід північних сусідів вартий того, аби бодай схематично зупинитися на ньому — аби ще раз переконатися, наскільки далеко світова наука пішла вперед у справірозробки високоефективних та екологічно чистих (!) добрив на основі все того ж мулу.

Державне підприємство “Балтконверсія” 1990 року заснувало Науково технічне відділення АН тодішнього Союзу. Мета – впровадження досягнень військової техніки і технології ВПК у народне господарство. Невдовзі життя змусило підприємство вписуватися в умови ринкової економіки – перетворило його з малого державного на мале акціонерне товариство закритого типу (АТЗТ). На думку фахівців, саме закладений у нього могутній науковий потенціал та висока культура виробництва допомогли розкрити таємницю чи не загадковішої реліктової сировини Росії, України, Білорусії – сапропелю.

Як відомо, рослини з грунту сприймають лише те, розчинене у воді, - розповів Генеральній директор АТЗТ Анатолій Новицький. – Сапропель – доне відкладення, що перебуває на дні водойма тисячі років, - перетворюється на водонерозчинну сполуку, тому в чистому вигляді не сприймається. Відомі ж раніше технології приготування з нього добрив дуже енергоємні та дорогі, а деякі передбачають тривале сушіння в природних умовах. Колектив “Балтконверсія” розробив технологію одержання комплексної органічної витяжки із сапропелю, яка має в своєму складі гумінові кислоти, фульвокислоти, амінокислоти та мікроелементи, необхідні для розвитку рослин, яка повністю зберігає все те цінне, що природа нагромадила у мулових покладах.

Не буду обтяжувати читача виробничими деталями, а от про те, в основу яких видів продукції лягла органічна витяжка, прошу популярно розповісти Олега Пастуха, котрий ретельно вивчив російські новинки.

Передусім, це косметична лінія “Ундина” (у перекладі – “Русалка озера”) – більше десяти найменувань фітокремів і бальзамів. У кожному з них дія лікарських трав підсилюється витяжкою із озерної реліктової сировини. Інший вид продукції – кормова добавка “Біогель” для тварин і птиці.

Але найцікавішими з практичної точки зору на сьогодні є органо-мінеральні гумінові концентровані добрива «Дарина», - продовжує Олег Миколайович. — Споживачеві пропонується вже 21 модифікація їх як для культурних, так і декоративних рослин. Суттєво оздоровлю­ють грунт, екологічно безпечні, використовуються і для підживлення посівів. Аби не бути голослівним наведу лише деякі цифри. За резуль­татами дворічних виробничих дослідів у господарствах Ленінградської області зростання врожайності при нормі 3-5 літрів добрив групи «Дарина» на гектар становило: картоплі — до 32 відсотків (в окремих випадках і до 80-ти), овочів — до 25, зернових — до 43, багаторічних трав — до 46 відсотків, цукристість винограду зросла в 1,2 раза. Помічено успішний вилив на рослини в екстремальних умовах — при посухах, зливах, приморозках, захворюваннях... Даруйте за довгий перелік, але він ще і ще раз переконує, наскільки перспективними є органо-мінеральні концентровані добрива на основі природної сировини — сапропелю. Не треба вносити на гектар 20 тонн сухої органіки — досить розвести во­дою кілька літрів мулової витяжки і мати відмінний результат...

У Росії, як і в Україні, за останнє десятиріччя різко скоротилися роботи, спрямовані на підвищення родючості землі. Це призвело до негативного балансу поживних речовин, окислення грунтів, погіршен­ня їхніх агрохімічних і агрофізичних властивостей. Загострилася про­блема мікроелементів. На фоні цих негативних факторів багатьох справжніх господарів зацікавила інформація про диво-еліксир родю­чості землі — препарати сімейства «Дарина». Навіть певний ажіотаж спостерігався серед садівників, городників Ленінградської і Московсь­кої областей, котрі першими дізналися про новинки та бажали опробу­вати їх на своїх ділянках. Директор українського споживчого товари­ства «Вибір» Олег Пастух мріє налагодити виробництво рідких сапропелевих витяжок під Києвом. Змонтувавши відповідну лінію, уже випустив експериментальні партії під оригінальною назвою «Добрин». Одне непокоїть його — збут. Два роки добуває мул з Волового, он кілька тисяч тонн сухого лежить у буртах, готового до внесення на поля, — а покупців немає. Хоча земля в окрузі більше десяти років не одержує потрібної кількості поживи. «Скоро на пластилін перетвориться» — гірко жартує підприємець. І не припиняє робіт на озері: «Якщо не будеш працювати на майбутнє — в тебе самого не буде майбутнього».

Пуговиця М.Н.

на початок