версія для друку

Від природи - для природи

29.12.2005

Тиша, аж у вухах дзвенить. І настрій, прямо протилежний тому який панував на Буркові. Але ж і тут, і на деяких інших водоймах уже добували диво-добриво, яке лежить у кожному мертвим капіталом, транспортували його на поля. У чому, ж справа? Невже тепер воно стало непотрібним? Шукаю зустрічі з Василем 3імичом — директо­ром підприємства “Вольньсапрофос”. Після Броніслава Руденка саме він налагоджував, роботи в Любешівському районі з промислового добування сапропелю на Буркові, 1988-го був переведений до Старої Вижівки - і там одним із головних завдань вбачав відкриття сапропелевих фабрик. Адже на території району — 23 озера, 8 на грані зникнення. Якби вирішилося хоча б і з Синовим - з'явилася б перс­пектива для багатьох господарств на кілька десятиліть мати гаранто­ване джерело родючості. Попри багато інших обов’язків керівник району зайнявся організацією розробки покладів “поліського золота”.

На той час уже активно працювали й науковці Поліськоїфілії Інституту грунтознавства і агрохімії - їхні дослідження показали високу ефективність сапропелевих добрив.По лінії Мін чорнобиля було підтверджено неабияку роль їх у мінімізації наслідків аварії на уражених мирним атомом землях. Детальні аналізи проб донних відкладень, здійснених державним геологічним підприємством “Укрпівнічгеологія”, розвіяли всякі сумніви щодо радіоактивного забруднення їх, вмісту вних важких металів. А геологи розвідували нові й нові родовища сапропелів...

Усе це дало підстава стукати в двері всесоюзного «Агрохіму» з пропозицією створити потужну структуру, яка б займалася добуван­ням місцевої сировини і виготовленням на її основі органо-мінеральних гранул, — розповідає Василь Олексійович. — Москва підтримала нашу ініціативу ї в серпні 1990 року народилося спільне підприємство «Волиньсапрофос». Пішли кошти, а відтак ми закупили все необхідне для добування грейферним способом донних нашарувань Синового. Після утворення незалежної держави продовжували нормально працювати. Якщо 1999 року дістали з водних глибин 1 тисячу тонн сапропелів, то 92-го і 93-го - по 17 тисяч, 94-го і 95-го — по 13 тисяч, 96-го і 97-го по 11 тисяч тонн. А далі, на жаль, змушені були зупинитися. Вкрай розвалені, доведені до ручки колективні господарства перестали цікавитися органічними добривами. Навіть гній перестали вивозити на поля - де вже там до сапропелю. Коли ж немає збуту сировини — немає фінансових можливостей для добування її.

А перспектив відкривалися широкі, — продовжує мій співрозмовник. — Нині вже можна було б експортувати ці добрива. Так-так, не дивуйтеся. Ось покажу бодай один документ- лист компанії «Алеф» за підписом її керівника Зільбермана. “Розглянувши матеріали щодо використання сапропелів, наша фірма вирішила взяти участь у рекламуванні та поширенні даного продукту в державі Ізраїль...” На об'єкт приїжджали представники з Голландії, Англії, Бельгії, Італії... Сапропель скрупульозно аналізували в Ізраїлі, Чехії, Польщі, Франції і всі підтвердили високу цінність. Особливе зацікавлення виявили німці — фірма -«Цемаг» із Цейца, яка свого часу на території Радянського Союзу будувала заводи з виробництва мінеральних добрив, майже рік співпрацювала з нами, все йшло навіть до створення спільного підприємства. В Німеччині на широку ногу поставлено добування природного матеріалу з водойм, застосування його в сільському господарстві. “Але таких покладів за якістю, як в Україні, немає! Ніде” — казали мені німці утворені протягом тисячоліть з решток рослинного, тваринного походження, їхні ж — унаслідок змивів з горбів, ярів тощо. Та які б не були в них ті нашарування — від яких очищають ставки та озера, спрямовують на рекультивацію промислових ділянок та відвалів, поліпшення родючості грунтів. Причому за кошти муніципалітетів, за бюджетні кошти! «Від природи — для природи» — під таким девізом діють. І на перше місце ставлять саме оздоровлення « водойм, відтворення нормального природного режиму функціонування їх, а вже потій використання намулу... Але нічого в нас з німцями не вийшло. Як і з іншими державами. Просто сапропель продавати не будеш — сухим треба вносити ва гектар поля аж 40-60 тонн. На його основі слід виготовляти органо-мінеральні добрива тоді потреба обмежиться 5-ма тоннами на гектар. Є різниця?.. Навіть з огляду на транспортні витрати, які тепер дорожчі, ніж сама продукція.... Та комплеяксних добрив ми дати не можемо. Ні своєму, ні іноземному споживачеві. Хоча можливості для цього маємо всі...

Ребус за ребусом... і чергові - чому? чому? чому? Знаю, що під Ковелем уже навіть цех із збагачення природної органіки мінеральними добавками звели — сидами бувшої облсільїгоспхімії. Шо ж заважає працювати? Знову в дорогу.

Із господарством знайомлять голова правління ВАТ “Волиньагрохім” Олеюсандр Олексик та перший заступникВіктор Павдюк. За десяток років освоїли добування сапропелю з п’яти озер області. Підприємливі, ділові, залюблені в рідний край керівники не могли не оцінити дароване природою багатство ї водночас не відгукнутися на волання умираючих озер - цих неповторних візитних карток Волині – про допомогу. Для одних водойм закупили екскаватори, для інших – земснаряди, які спеціально сконструювали ентузіасти з київського суднобудівного заводу “Ленінська кузня”. У рік почали добувати до 100 тисяч тонн сирого сапропелю, з якого виходило 20 тисяч тонн сухого, тобто придатного для використання. Із заздрістю ловили повідомлення з Білорусі, де Академія наук уже давно проводила-солідні експерименти на озерах, де розробили конструкцію цеху органо-мінеральних добрив і, змонтувавши його, почали випускати супергранули й навіть віпускатиїх... «А чим ми гірші?» - не раз задумувалися.

Вивчивши досвід сусідів, ми вирішили побудувати аналогічний цех на озері Любче Ковельського району, - говорить Олександр Семенович. – Чому саме на ньому? По – перше, облсільгоспхімія мала там солідну базу, та й поблизу проходить залізниця. А по – друге... Я сам родом з Ковеля, у дитинстві, в 60-х роках, дуже часто їздив з батьком на це озеро рибалити. Було воно чисте – чисте, риби водилося сила – силенна, а що вже людей купалося в ньому в літку... Тепер шар води 10-15 сантиметрів. Уся чаша заповнена сапропелем. А як хотілося б повернути озеру силу... От і взялися втілювати мрію в життя...

Дивуються селяни, агрохіміки, вчені. Навіщо, питають, проводити нові дослідження, коли сапропелі за багато років досконало вивчили науковці. Навіщо технічні умови складати на органо-мінеральні добрива, якщо вони давно затверджені окремо на органічні (той же сапропель) і на кожен вид мінеральних. Та й розроблені волинянами ГОСТи аналогічні білоруським, російським...Там працюють за ними і працюють успішно. Надто білоруси.

Дивується з нас і світ. Ще 1998 року, коли країна брала участь усоліднійвиставці вОб’єднаних Арабських Еміратах, волиняни заради експерименту повезли туди... мішок органо-мінеральних добрив. Лише кілька годин простояв – купили араби. І атакували питаннями: скільки можете продати? Готові імпортувати наші добрива Англія, Іспанія, Кіпр, Ізраїль, Росія... Щодо останньої, то з Буйського хімічного заводу, який спеціалізується на виробництві нових нетрадиційних добрив, уже кілька разів приїздили до Ковеля представники з пропозицією купити цех. За будь-яку (!) ціну. Все одно простоює.

Уявіть себе на місці волинян.

По золоті ходимо — і з простягнутою рукою.

Хоча є повчальний досвід — і свій (згадаймо відродження озера Бурків), і заморський (он у Японії деякі сорти сапропелю, що добувають, перетворюють навіть на харчові добавки для вживання людиною. Але про чужі надбання і вітчизняні перспективи поговоримо окремо.

Пуговиця М.Н.

на початок