версія для друку

Озера не скрикнуть. Ледь живі

29.12.2005

Кожне озеро має свою біографію. Як не знайти двох однакових дерев, так не побачити двох однаковісіньких водойм. Проте є спільне в літописі їхнього життя. Від народження на дні осідають залишки рослинних і тваринних організмів, річки, струмки приносять сюди мінерали, гумус, сполуки мікроелементів. Під впливом складних і тривалих фізичних, хімічних, біологічних процесів з допомогою мікроорганізмів формуються донні відкладення — сапропель. Протягом багатьох віків товщає його шар і настає момент, коли озеро починає відступати від берега, там, де була вода, з'являються земноводні рослини — хвощі, мохи, очерет. Восени вони відмирають і дедалі більше заповнюють басейн, узимку ж розкладаються, всотуючи кисень з води, спричинюючи загибель риби, яка, в свою чергу, теж стає сировиною для утворення нових сапропелів.

Заростають озера. Багато їх уже на 70-95 відсотків заповнені мулом. Колись славилося красою Женевське в Швейцарії. Нині про нього говорять: «Надто густе для того, щоб пити воду, і надто рідке, щоб орати». Та що нам далека країна! Загляньмо в сині очі своєї землі — і ми прочитаємо в них сум. Бо скількох уже й озерами не назвеш! А ще ж недавно — старше покоління добре пам'ятає — притягали до себе, мов магнітом, і старого, і малого. Тепер змушені обминати їх десятою дорогою: болото — і цим усе сказано.

Процес старіння закономірний. Але щоб отак водночас умирали десятки, сотні голубих перлин... Без нерозумного втручання людини тут не обійшлось. Це ми розорювали береги, вирубували ліси, відводили так звану зайву воду... Стріляли в природу з гвинтівки — вона відповідає з гармати. Відповідає взаємністю. Замулені озера — яскравий приклад того. Невже не можна запобігти лиху? Невже управи нема на ті відкладення, які витісняють воду, пожирають її? Невже не годяться вони для якихось корисних цілей?

Чому ж, наука давно підказала: сапропель містить органіку, цінні речовини, тому може використовуватися в народному господарстві. Та широкого застосування у промисловості, будівництві досі не набув. Його ж черпати треба з водяної товщі, доводити до кондиції — мороки не обберешся. А гинуть, втрачають цінність озера, меншає прісної води?.. Відповідь відома: «На наш вік вистачить».

Ба, не вистачає (чи не парадокс — навіть на Поліссі!) уже й для нас. А підростають діти, спинаються на ноги внуки. Виправдовуватимемось перед ними, коли спитають, чому знищили озера? Та чим?

Сапропель, цей згусток самого життя, віддавна служив і селянину. Помітив він незвичайні властивості його — і як замазку використовував, як пальне, як свічки, як добриво зрештою: ще в середні віки вносили на поля. Утворюючись протягом тисяч років, нагромадив у собі цінні біоелементи. Мало не четверту частину таблиці Менделєєва знаходять у ньому вчені: містить азот, фосфор, калій, кальцій, бор, мідь, марганець, цинк, кобальт, містить вітаміни, каротин, фолієву кислоту, біостимулятори... В якому окремо взятому добриві знайдемо таке поєднання? Не менш корисний і як кормова добавка для худоби.

Не просто мул — золоте дно в наших озерах!

За логікою, повним ходом повинні розробляти його, вибирати те багатство з бездонної комори й дякувати природі – за тугі житні колоски, розсипчасті, не приправленні хімікатами бульби, додаткові центнери молока та м’яса, за чисті плеса, які знову радуватимуть гомоном хвиль, прозорою водою...

Пуговиця М.Н.

на початок